Меню сайта
Поиск
Книжная полка.
Категории раздела
Коммунизм [938]
Капитализм [132]
Война [432]
В мире науки [61]
Теория [656]
Политическая экономия [13]
Анти-фа [48]
История [492]
Атеизм [38]
Классовая борьба [394]
Империализм [179]
Культура [989]
История гражданской войны в СССР [205]
ИСТОРИЯ ВСЕСОЮЗНОЙ КОММУНИСТИЧЕСКОЙ ПАРТИИ (большевиков). КРАТКИЙ КУРС [29]
СЪЕЗДЫ ВСЕСОЮЗНОЙ КОММУНИСТИЧЕСКОЙ ПАРТИИ (большевиков). [44]
Владыки капиталистического мира [0]
Работы Ленина [197]
Биографии [7]
Будни Борьбы [51]
В Израиле [16]
В Мире [25]
Экономический кризис [5]
Главная » 2017 » Июнь » 8 » Украинская советская литература. Павло ТИЧИНА стихи
12:00

Украинская советская литература. Павло ТИЧИНА стихи

Украинская советская литература. Павло ТИЧИНА стихи

Гимн Украины

00:03:37

Павло Тичина. Я стверджуюсь (Поезія)

00:03:27

Гимн Советской Украины

Слова П. Тычина и М. Бажана

Живи, Україно, прекрасна і сильна,
В Радянськім Союзі ти щастя знайшла.
Між рівними рівна, між вільними вільна,
Під сонцем свободи, як цвіт розквіла.

Слава Союзу Радянському, слава!
Слава Вітчизні на віки-віків!
Живи Україна, радянська державо,
В єдиній родині народів-братів!

На завжди у битвах за долю народу
Був другом і братом російський народ,
Нас Ленін повів переможним походом
Під прапором Жовтня до світлих висот.

Слава Союзу Радянському, слава!
Слава Вітчизні на віки-віків!
Живи Україна, радянська державо,
В єдиній родині народів-братів!

Ми славим трудом Батьківщину могутню,
Утверджуєм правду безсмертних ідей.
У світ комунізму - величне майбутнє
Нас Ленінська партія мудро веде.

Слава Союзу Радянському, слава!
Слава Вітчизні на віки-віків!
Живи Україна, радянська державо,
В єдиній родині народів-братів! 

Павло ТИЧИНА

Я УТВЕРЖДАЮСЬ

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Тевтоніє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!

Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —
та, подавившись, падаєш в тріву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла. 

Сини мої, червоні українці,
я буду вас за подвиг прославлять,—
ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей спішіте визволять!

На українських нивах, на російських,
на білоруських — я прошу, молю! —
вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
вбивайте без жалю!

Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Із ран — нове життя заколоситься,
що з нього світ весь буде подивлять,
яка земля! яко зерно! росиця! —
Ну як же не сіять?

І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть…

І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.

Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

1943 р. 16 вересня.
Кремлівська лікарня.

 

 

 

Партія веде

Та нехай собі як знають
Божеволіють, конають, —
Нам своє робить:
Всіх панів до ’дної ями,
Буржуїв за буржуями
Будем, будем бить!
Будем, будем бить!
Адже це уже не дивно,
Що ми твердо, супротивно,
Владно устаєм.
Ми йдемо походом гідним, —
Всім пригнобленим і бідним
Руку подаєм!
Руку подаєм!
Оживляєм гори, води,
Вибудовуєм заводи,
Ростемо ж ми, гей! —
До пустель, каналу й річки
Наші славні п’ятирічки —
Мовби до дітей,
До своїх дітей.
Наша Армія Червона
Стереже свого кордона,
А в повітрі флот, —
Він і б’є, і сіє, й носить,
Він Республіку підносить
До нових висот!
До нових висот!
Проти мурів, проти молу
В нас бадьорість комсомолу —
Ще й підмога йде:
Збільшовиченої ери
Піонери, піонери —
Партія веде.
Партія веде.
Не на Рейні, не на Марні, —
В МТС пошлем друкарні —
Це ж у нас, у нас!
Ми тривожим стратосферу,
Атомне ядро і сферу —
О прекрасний час!
Неповторний час!
Неповторний, невмирущий...
Хто ж од нас у світі дужчий?
І з яких країн?
Ми плануєм творчі гони —
За колонами колони,
Та все ж як один!
Та все ж як один!
Тож нехай собі як знають
Божеволіють, конають, —
Нам своє робить:
Всіх панів до ’дної ями,
Буржуїв за буржуями
Будем, будем бить!
Будем, будем бить!

ПІСНЯ ТРАКТОРИСТКИ

ЯК ОЛЕСЯ КУЛИК ТІКАЛА НА КУРСИ 1930 Р.

Дим-димок од машин,
мов дівочі літа...
Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.

Літом я робила в полі,
а як всніжило тіль-тіль,
я товаришок питала,
поступала ув артіль.

Ой артіль моя "Трояндо",
маркізет, мадеполам!
Вишивала я узори
з тривогою пополам.

З тривогою - ой же смішно! -
з тривогою - ну й чудна! -
Тільки десь там загуркоче -
так і кинусь до вікна.

А воно й ніяк не смішно,
бо між наших вороних
повелися тії коні,
що вже знала я про них.

Не сінце вони смакують,
не траву і не овес,
а так ходять, як літають,
завертають в МТС.

Дим-димок од машин,
мов дівочі літа...
Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.

Тут моя упала голка,
вишитий узор ізблід...
Як не кинусь я в перерві -
та й собі скорій услід!

В МТС їх зустрічають,
сходяться керманичі,
друзями їх називають,
поплескують по плечі.

Я до трактора підходжу -
сонце ясне! світе мій!
Ой, як хочеться учитись,
щоб вести його самій!

Та пустіть же мене, мамо, -
Звідки в вас отеє зло?
Я ж на курси трактористів
у Попівку, у село.

Мати кажуть: бога бійся!
Я кажу: чого це ви?
Доки будуть мене мучить
ваші ряси та церкви!

Дим-димок од машин,
мов дівочі літа...
Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.

Мати кажуть: і не думай!
Я кажу: все 'дно втечу!
Раз я вранці рано встала,
що й ніхто мене не чув.

У самій лише хустині,
у благенькім пальтечку,
подалась я на Попівку
по веселому сніжку...

За Харківкою, за мостом,
у тумані, як вві сні,
доганяла я підводи -
не підводи, а пісні.

То виспівували хлопці -
високо ж та весело!
Що, курсантів не впізнала! -
Ми в Попівку, у село.

я дивлюсь - і аж не вірю -
все знайомі, все свої...
Сідай з нами, комсомолко,
та й поїдем, та й пої...

Дим-димок од машин,
мов дівочі літа...
Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.

Миргородська МТС
7.ХІІ.1933



Категория: Культура | Просмотров: 856 | Добавил: kvistrel
Календарь Логин Счетчик Тэги
«  Июнь 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0
наше кино кинозал история СССР Фильм литература Большевик политика буржуазная демократия война Великая Отечественная Война теория коммунизм Ленин - вождь Лекции работы Ленина поэт СССР Сталин атеизм религия Ленин марксизм фашизм Социализм демократия история революций история революции экономика китай советская культура кино классовая борьба красная армия классовая память писатель боец Аркадий Гайдар царизм учение о государстве Гагарин достижения социализма первый полет в космос научный коммунизм Ленинизм музыка Биография Карл Маркс украина дети воспитание Коммунист Горький антикапитализм Гражданская война наука США классовая война коммунисты театр титаны революции Луначарский сатира молодежь комсомол песни профессиональные революционеры история комсомола Великий Октябрь история Октября слом государственной машины история Великого Октября семья построение социализма поэзия Сталин вождь рабочая борьба деятельность вождя съезды партии партия пролетарская революция Фридрих Энгельс документальное кино Советское кино рабочее движение история антифа культура империализм капитализм исторический материализм россия История гражданской войны в СССР Ленин вождь Политэкономия революция диктатура пролетариата декреты советской власти пролетарская культура Маяковский критика
Приветствую Вас Товарищ
2017